Петро Рябченко

Короткого і звучного прізвища Бунге присвячені добрих два десятки сторінок в енциклопедії Брокгауза і Эфрона. Політики і суспільні діячі, лікарі і юристи, лінгвісти і натуралісти, спростовуючи традиційну недовіру до сімейності, покоління за поколінням поповнювали реєстр видатних особистостей Російської імперії. Але альфою навіть у цьому унікальному сузір'ї, поза всяким сумнівом, був і залишається Микола Христианович Бунге

Розглянемо причини появи бофонів і області їхнього застосування. Необхідно увести визначення, що ж таке бофони (скорочено від бойовий фонд).

В оперативних і слідчих документах НКВД-НКГБ фігурують наступні визначення бофонів: "оунівская облігація", "оунівске грошове зобов'язання", "квитанція, призначена для обміну на гроші, що поширювалася оунівскими бандитами серед населення як позика".

Журналіст Ірина Несенюк з Рівно, спираючи на спогади учасників підпілля, з одного боку, наділяє бофони статусом своєрідного платіжного засобу в розрахунках з населенням за продовольство, транспорт, ремонт техніки і т.п., а з іншого боку - вважає, що ці грошові документи "не стільки гроші, скільки облігації, а ще більше - спосіб пропаганди патріотичних ідей".

Бофони - це одне-, рідше двосторонні грошові документи з оунівскою чи національною символікою, що відповідають написами ("бойовий фонд ОУН", "революцйний фонд ОУН", "нацональний фонд ОУН" і ін.) чи тільки із символікою без написів, з фіксованими чи номіналами без них, що уповноважені від імені ОУН обличчя видавали населенню за внесені чи добровільно реквізовані засоби, а також використовували у своїй агітаційно-пропагандистській роботі.

По підрахунках деяких авторів (Клименко О.А.), оунівске підпілля в період 1939-1952 р. випустило для своїх нестатків близько 500 різновидів бофонів, що були в обігу не менш чим у12 областях України і Білорусії, а також частково на територіях Польщі, Чехії, Словаччини, Австрії. Маються дані про випуск бофонів і на території Росії: у воркутинскому, мордовському, норильському, колимскому і інших таборах Гулага 1954-1960 р. Це розсовує тимчасову границю виготовлення бофонів ще на 8 років. З іншого боку, провісниками бофонів були грошові знаки "Сокола-Батька" і Шару, випущені в 1927-1929 р. у Бережанах Тернопільської області.

Дослідження теми бофонів утруднено в зв'язку з тим, що практично жоден музей в Україні не має їхніх представницьких зборів. Найбільша колекція (276 знаків, серед яких багато дублів) зберігається в Державному галузевому архіві служби безпеки України. Маються бофони й в архівах обласних керувань СБУ західних регіонів України. Найбільш повний їхній опис представлений у монографії О.А. Клименко "Грошов_ документи ОУН (бофони), 1939-1952 доля_у", що є його кандидатською дисертацією.

Бофони - військові гроші.

Як було згадано вище, бофоны крім інших функцій виконували роль реквізиційних квитанцій, що їхній поєднує з іншими військовими грошовими документами: тимчасовими квитанціями Херсонського губернського уповноваженого керування продовольства з надпечатками Чигиринського отамана Хмари чи 1-й Революційної повстанської армії Махно. Ніколи жоден вид цих так званих "грошей" не був в обігу.

Український визвольний рух ОУН - єдиний збройний підпільний рух, що не мало навіть мінімальної допомоги з поза. У надзвичайних умовах війни і труднощів з господарським забезпеченням невідкладний випуск бофонів був украй необхідний, тому що насильницьке вилучення матеріальних цінностей у населення для ОУН-УПА був неприйнятний ні з політичної, ні з моральної точки зору.

Свідома допомога місцевого населення була найбільш розповсюдженим способом постачання партизана. Коли народні маси цілком засвоїли політичні цілі партизанської боротьби, вони поділялися з повсталими усім, чим могли. Місцеве населення допомагало продовольством, одягом, медикаментами, грошима і т.д.

Але, одержуючи постійну допомогу від населення, партизани не хотіли цим зловживати. Вони вважали себе зобов'язаними розраховуватися за продовольство й ін., а при відсутності грошей видавати розписку за отримані матеріальні цінності. Винні за порушення цих правил суворо каралися незалежно від займаних посад і звань.

З одного боку, грошові документи ОУН базувалися на довірі населення, а з іншого боку - вони були вкрай неконкретними позиковими грошовими зобов'язаннями, тому що оплата компенсації переносилася на невизначений час і неї повинна була зробити у випадку перемоги абстрактна юридична сторона.

Сільське населення обкладалося крім "добровільних" пожертвувань ОУН ще у великих розмірах податками з боку радянської влади. Галицкий селянин у 1945-1947 р. зобов'язаний був сплатити щорічно 2-3 тис. руб. податку, а крім того, підписати щорічно позика на 100-200 руб. На додаток до цьому ще минулому "добровільні" внески на танкові колони, червоні ескадрильї, флотилії і т.д. Таким чином, від і без того незначної зарплати, що одержували працюючі в СРСР, їм майже нічого не залишалося.

Окремі регіони України були окуповані арміями різних країн: Польщі, Угорщини, Румунії, Німеччини, Росії, Чехословаччини. Тому оунівске підпілля, з урахуванням названих обставин, змушено було при організації збору засобів у бойовий фонд ОУН прив'язувати емітовані грошові знаки до окупаційних валют, що були в обігу в тім чи іншому регіоні. Після закінчення війни загони, що емігрували, оунівців продовжували випускати бофони в грошових одиницях, що відповідають грошовим знакам країн еміграції, тому зустрічаються бофони в карбованцях, кроках, карбованцях, злотих, марках, шилінгах, доларах, фунтах стерлінгів.

Народні свята України

Багато випусків бофонів були присвячені визначеним датам. От перелік основних дат і свят.

Свято Зброї (День боротьби). У серпні 1919 р. Симон Петлюра разом з підлеглої йому Української галицкою армією почав сміливу спробу звільнити українські землі від влади більшовиків. У результаті боротьби йому удалося 30 серпня звільнити Київ, а на 31 серпня був призначений тріумфальний парад українських військ у звільненій столиці. Але в той же день у місто ввійшли денікінці. Почалася боротьба на два фронти, і армія Директорії потерпіла чергову поразку.

З ініціативи Української військової організації (УВО) з 20-х рр. день 31 серпня відзначається як Свято Зброї.

Свято 1 листопада (Листопадовий зрив). Ще перед розвалом Австро-Угорщини парламентарії, керівники політичних партій, церковні ієрархи Східної Галичини і Буковини під керівництвом Євгенія Петрушевича створили представницький орган - Українську Народну Раду, що ставила своєю метою об'єднання західно-українських регіонів у єдину державу. Але група молодих українських старшин на чолі з капітаном Дмитром Витовським, незадоволених повільним розвитком подій, увечері 31 серпня 1918 р., мобілізувавши воїнів, що служать у Львові, опанувала містом. 1 листопада на ратуші був піднятий український прапор. Те ж повторилося й в інших містах. Так народилася Західно-Українська народна республіка (ЗУНР). Тому тільки один напис на бофонах "1 листопаду" значив дуже багато для галичан.

Свято Соборності. 22 січня 1919 р. ЗУНР на принципах повної автономії об'єдналася з УНР. На жаль, відомий всього один бофон (художник Ніл Хасевич), присвячений цій події і використовуваний підпільниками Волині.

Свято Героїв. 23 травня 1938 р. у Роттердамі від рук московського убивці загинув вождь української нації Євгеній Коновалець, а за 12 років до цього, 26 травня, більшовицький агент убив головного отамана Симона Петлюру. Свято Героїв носив усенародний характер, поєднував маси навколо оуновских гасел і ідей, мобілізував український народ на боротьбу за державність. Крім того, це був день пам'яті тих, хто все життя працював для українського народу і хто вмер за Україну. За традицією на всіх могилах оуновці намагалися обновити хрести, покласти квіти і вінки.

Відзначалися також річниця УПА (у ніч з 14 на 15 жовтня), річниці боротьби ОУН за національне звільнення українського народу і т.д. До всіх цих дат випускалися серії бофонів.

Етапи боротьби ОУН.

Випуски бофонів можна систематизувати по відповідним періодах боротьби, що закономірно ставали етапами.

Перший етап (1941-1946 р.) - від початку війни до звільнення території України від німецьких військ, характеризувався створенням широкої мережі підпілля і формуванням військ УПА, що нараховували до 100000 чоловік.

Другий етап (1944-1946 р.) - на котрий падає апогей боротьби повстанців проти військ Радянської армії, розширення дій підпілля.

Третій етап (1947-1950 р.) - підпілля ОУН, рейди УПА.

Четвертий етап (1951-1956 р.) - час повільного вгасання збройного опору.

Систематизація бофонів відповідно до етапів визвольного руху дозволяє виявити їхні характерні риси протягом більш 10 років.

Документи радянських партизанів про діяльність ОУН.

Про діяльність радянських партизанів і Радянської армії проти ОУН-УПА і населення Західної України було відоме хіба що з мемуарів радянських командирів. Але в 2000 р. В. Сергійчук досліджував і видав документи і повідомлення "Радянські_ партизани проти ОУН-УПА" (Київ, Український Видавничий Союз), з яких відбита далеко не та діяльність ОУН-УПА, що зображена в партизанських мемуарах.

Стало відомо, що в багатьох місцях українські націоналісти створювали свої підпільні організації для боротьби з фашистськими окупантами під девізом "За самостійну Україну без німців". При цьому ОУН розширювала свою діяльність на всю окуповану територію України, у тому числі і на східні області. Так, у звітній доповіді гестапо м. Харкова за грудень 1942 р. відзначалося гасло українських націоналістів "Собода без Совітів та німців". Радянські партизани силоміць забирали продукти харчування в місцевого населення, і захистити його могли тільки оуновці.

Не маючи ніякої підтримки серед місцевого населення в боротьбі проти українських націоналістів, більшовицькі партизани постійно лагодили провокації, видаючи себе за оуновців. Як відкрито писав командир диверсійного загону Д. Медведєв, відомий терорист Н. Кузнєцов у Рівне після здійснення терактів проти гітлерівських офіцерів спеціально залишав на місці убивства документи українських націоналістів, що приводило до широких репресій окупаційної влади проти мирного населення. Саме оуновці зупинили діяльність терориста Кузнєцова, зберігши в такий спосіб життя мирним жителям.

Найбільш відомі серії бофонів:

У Галичині, де зверталися краківські злоті, відомі серійні випуски 5, 10, 20, 50 злотих, прикрашених геометричним орнаментом із зображенням хреста і стилізованого символу єднання міста і села - зубчастого колеса і колось пшениці. На одному зі знаків проставлений номінал "1 м" - "марка".

У період 1944-1946 р. ОУН випускала гроші для матеріального забезпечення армії. Саме бофони зараз відігравали істотну роль як спосіб поповнення бюджету. Емітуются серії 4, 6 і 7 номіналів без назви грошової одиниці.

Одна з найвідоміших серій бофонів 1945-1946 р. - емісії командування ОУН - "П_вн_год". Названа фахівцями "Волинською серією", вона мала номінали 5, 10, 20, 50, 100, 300, 500 і 1000 крб. Ескіз знаків виготовив відомий графік Ніл Хасевич. Велика кількість номіналів і прагнення додати їм вид "дійсних" грошей дозволяють допустити, що існував план зробити їх загальноукраїнською валютою.

Окремі купюри передруковувалися в загонах оуновців на периферії, де майстра на пластинках із грушевого дерева і ясена різали кліше для серійних випусків грошей. Відомі святкові різдвяні серії бофонів з характерними народними малюнками, на яких зображувалися мрії і сподівання українських повстанців-визволителів. На купюрі "10" зображена Кремлівська стіна, до якої через площу біжать українські вояки з косами і шаблями в руках, деякі залізли на вежу, зірвали верхівку з зіркою і намагаються установити національний прапор.

На великодніх серіях з'являється тематика віри в те, що Україна буде сильною незалежною державою, про що свідчать напису: "Христос Воскрес! Воскресне Україна! Воля народам! Воля людині! Смерть тиранам!".

Зараз відомо більше ста українських бофонів, але майже усі вони знаходяться в архівах і музеях. Хоча й в особистих зборах уже можна зустріти окремі бофони чи їхньої добірки. Таким чином, є потреба мати не тільки переліки окремих бофонів, але і їхній упорядкований каталог. Будемо сподіватися, що спільними зусиллями наукових співробітників і боністів такий каталог буде створений. У ньому повинна бути продумана така система класифікації, у яку б уписувалися всі знову з'являються зведення про бофонах.

На закінчення необхідно відзначити, що українська діаспора в Канаді, США, Великобританії, Австрії й Австралії продовжує і зараз випускати бофони, присвячені різним пам'ятним подіям. Якби це введення на території України взяв на себе Національний банк України, ми не тільки могли б поповнити національну скарбницю новими зразками тиражної графіки, унікальними історичними документами, але й істотно поповнити державний бюджет за рахунок продажу сучасних державних бофонів, що випускаються як засіб короткострокового платежу й одночасно об'єкта колекціонування.