ОУН-УПА Організація

Структурно український повстанський рух складався з таких основних компонентів: ОУН (Організація Українських Націоналістів) як політична організація, УПА (Українська Повстанська Армія) як військові формування, Головне командування УПА як центр військового контролю та УГВР (Українська Головна Визвольна Рада) як координаційний національний орган.

ОУН виникла шляхом об'єднання Української Військової Організації (УВО) та декількох студентських націоналістичних спілок - Групи Української Національної Молоді, Ліги Українських Націоналістів, Союзу Української Націоналістичної Молоді. Після вбивства Є.Коновальця у 1938 р. в ОУН відбувся розкол, і з того часу ОУН ((б) - бандерівці) (вживалося також (р) - революційна та СД - самостійники-державники) і ОУН ((м) - мельниківці) діють як окремі політичні сили, що переслідують спільну політичну мету. Окрім того, у повоєнний час у середовищі ОУН(б) стався конфлікт між групою представників ОУН(б) з України (М.Лебедь та ін.) та закордонною організацією С.Бандери. У результаті 1956 р. в еміграції з'являється ще одна ОУН ((з) - закордонна), вони ж "меншовики", або "двійкарі" (за іменем лідерів-засновників З.Матли та Л.Ребета).

Найвищим законодавчим органом ОУН був Конгрес Українських Націоналістів (в ОУН(б) - Великий Збір ОУН). Між Зборами такі функції виконувала Конференція. Керівним органом ОУH був ПУН - Провід Українських Націоналістів (в ОУН(б) - Провід ОУН), що складався з Голови Проводу (в ОУН(б) - Провідника ОУН) та восьми членів Проводу. До 1941 Голова ПУН мав титул Вождя та необмежені повноваження.

ОУH на території України (Край) охоплювала сукупність "рідних земель"-країв, таких як ЗУЗ, ПЗУЗ, ПСУЗ/ОСУЗ, ПівдСУЗ, а ті в свою чергу поділялися на Області (10) і Округи. Поза Україною ОУН структурно поділялася на Терени і Держави (відповідно до державних кордонів).

Округи ділилися на повіти, що збігалися з адміністративним поділом, повіти – на райони і підрайони, що включали 3 – 5 сіл. Hайнижчою організаційною клітиною були "п'ятірки" і "трійки", тобто 3 – 5 членів ОУH, завжди добре законспірованих так, що, коли в якомусь селі було дві "п'ятірки", то вони зовсім на знали одна одну. Якщо в якійсь місцевості не було належної кількості активістів руху, то там призначався станичний. В Організації панувала військова дисципліна. Для конспірації кожен член ОУH мусив мати псевдо, ніхто не вживав справжніх імен і прізвищ. Всі села і міста в системі інформації і зв'язку ОУH були закодовані. Коди й псевда часто мінялись.

Структурами ОУH в краю, в який входили Галичина і Волинь (у 30-і роки волинські землі виділилися в окремий Північно-Західний Край, а пізніше діяльність ОУН поширилася на всі українські етнографічні землі), керував Крайовий Провід, очолюваний Крайовим Провідником. Виконанням рішень Проводу займалася Крайова Екзекутива (від лат. слова – "виконувати") ОУН на західноукраїнських землях (КЕ ОУH на ЗУЗ), яка ділилася на ряд референтуp (військову, ідеологічну, пропаганди тощо).

Організаційна структура ОУН на всіх українських землях у 1942-1943 рр. виглядала так:

Членство ОУH мало три вікові рівні: Доріст (8–15 років), Юнацтво (15–21 рік) і повні члени (після 21 року). Прихильники ОУH називалися "симпатиками", вони допомагали Організації поширювати літературу, грішми, виконували різні доручення в суспільно-громадській роботі. З часом, при сумлінній і чесній діяльності, симпатики ставали повними членами ОУH. При цьому кандидатами виголошувалося Приречення (присяга).

Найголовнішими виданнями ОУН були легальний журнал “Розбудова Нації”, видання "Укpаїнський голос", "Студентський шлях" та нелегальні “Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ”, “Сурма”, “Юнак”, “Націоналіст” та “Український націоналіст”.

Важливим був культ стрілецьких могил (січових стpільців, вояків УГА, що полягли за волю Укpаїни), переслідуваний польською владою.

У 1943 р. змінилася керівна структура ОУН(б): одноосібне керівництво було замінене колективним. Було обрано Бюро проводу з трьох осіб.

У липні 1944 було сформовано всеукраїнський представницький орган - Українську Головну Визвольну Раду (УГВР). Більшість її членів були бандерівцями, а Головний Секретаріат очолив Р. Шухевич.

ОУН(м) проводила подібну політику та заснувала Всеукраїнську Національну Раду у Львові навесні 1944.

У лютому 1946 у Мюнхені було утворено під керівництвом С. Бандери Закордонні Частини ОУН (ЗЧ ОУН).

С. Бандера очолював ОУН(б) до його вбивства у 1959; його наступниками були С.Ленкавський, Я.Стецько (1968-1986), В.Олеськів (1987-1991), вдова Я.Стецька Слава Стецько (1991-2003) та Андрій Гайдамаха (з 2003 р.)

В еміграції організацією-прикриттям ОУН(б) був Світовий Український Визвольний Фронт (утворений 1973), який включав Організацію Оборони Чотирьох Свобід України (США), Канадську Лігу Визволення України, Союз Українців (Великобританія), Об'єднання Українців у Франції, “Просвіту” (Аргентина), Лігу Визволення України в Австралії та Новій Зеландії та їх філії.

Найвизначніші видання фронту: “Шлях Перемоги” (Мюнхен, Львів), “Українська Думка” (“Ukrainian Review”, Лондон), “Вісник 00ЧСУ” (Організації Оборони Чотирьох Свобід України) та “Національна Трибуна” (Нью-Йорк) і “Гомін України” (Торонто).

Еміграційні націоналістичні організації, що були засновані у 1930-і рр., такі як Організація Державного Відродження України (США), Українське Національне Об'єднання (Канада) та Українська Національна Єдність у Франції після 1940 стали на сторону ОУН(м). Об'єднання Українців у Великий Британії було засновано у 1949 як суперник Союзу Українців у Великій Британії. Всі ці організації належали до координаційного об'єднання відомого під назвою Ідеологічно Споріднені Націоналістичні Організації. ОУН(м) вдалося зібрати найбільше число емігрантських структур довкола екзильного Державного центру Української народної республіки (останнім президентом УНР (1989-1992) був голова ОУН(м) Микола Плав'юк).

Найвизначнішими виданнями ОУН(м) були “Українське Слово” (Париж-Київ-Львів), “Самостійна Україна” (Чікаго, США), “Новий Шлях” (Торонто, Канада), “Наш Клич” (Буенос-Айрес, Аргентина) та “Хлібороб” (Курітіба, Бразилія).

Після смерті А.Мельника у 1964 ОУН(м) очолювали О.Штуль-Жданович, Д.Квітковський (1977-79) та М.Плав'юк (з 1981). В останні два десятиліття політичні угрупування, що знаходилися в опозиції до ОУН(б) схилялися до тіснішої співпраці та консолідації й утворили ширші об'єднання, такі як Український Демократичний Рух (1976) і Конференція Українських Політичних Партій та Організацій (1979).

ОУН(з) разом з незалежними членами та “Об'єднанням бувших вояків УПА” згуртувалися довкола Української головної визвольної ради (УГВР). Видавали часопис “Сучасність” (з 1961) суспільно-політичного та літературно-мистецького напрямку (у 1991 р. редакцію часопису перенесено до Києва).

У 1990 р. ОУН(б) і ОУН(м) з'являються в Україні. У 1992 р. ОУН(б) спільно з іншими націоналістичними організаціями України утворила Конгрес Українських Націоналістів (КУН) на чолі з С.Стецько, яка у 1994 р. прийняла українське громадянство. “Шлях Перемоги”, що друкувався з 1950-х рр. у Мюнхені, переніс свою редакцію у 1992 до Львова і виходить як тижневик. (Електронна версія іншого часопису Конгресу Українських Націоналістів - "Нація і Держава" - доступна за адресою http://www.nacija.org.ua/).

Мельниківці теж реєструють ОУН в Україні у 1992 р. Газета “Українське Слово” з Парижа перенеслася до Львова, а у 1993 - до Києва. (Електронна версія “Українського Слова” - http://www.ukrslovo.com.ua/). У 1992 у Києві почав виходити журнал “Розбудова Держави”.

ОУН(з) відмовилася від перенесення структур з діаспори в Україну. Представники УГВР та ОУН(з) постійно критикують своїх опонентів – мельниківців (і особливо – бандерівців) за імпортування в Україну власних організацій.

У 1993 р. внаслідок об'єднання крила політичної організації Державна Самостійність України (ДСУ) та частини націоналістів, незгідних з політикою КУН, виникла ще одна група, яка носить назву ОУН в Україні. Свою історію вона виводить від ОУН в Україні. Наприкінці 1993 р. ОУНвУ зареєстровано на державному рівні як партію. Видає газети “Нескорена Нація”, “Хлібороб”.

Атрибутами ОУН(м) є: блакитний прапор з націоналістичним Тризубом та власне націоналістичний Тризуб (стилізоване зображення Тризуба з мечем посередині), що виник на печатках ОУН. ОУН(б) з 1940 послуговується іншою організаційною символікою: чорно-червоний прапор та емблема: меч у колі вістрям донизу, тризуб на ефесі та літери О.У.Н. ОУН(з) відмовилась від використання червоно-чорного прапора як організаційного. Однак усі відлами ОУН визнають за організаційний гімн “Зродились ми великої години” (“Марш Українських Націоналістів”) на слова О. Бабія. Так само визнають “Декалог” С. Ленкавського, “Прикмети характеру українського націоналіста” Д. Мирона-Орлика та “44 правила життя українського націоналіста” Зенона Коссака.


СИМВОЛІКА ОУН(м)				СИМВОЛІКА ОУН(б)

На чолі УПА стояли Головна команда та Головний військовий штаб. Армія ділилася на три Генеральні воєнні округи: УПА-Північ (Волинь і Полісся), УПА-Захід (Галичина, українські землі у складі Польщі), УПА-Схід (УПА-Південь) - Кам'янець-Подільська, Вінницька області та Крем'янеччина. Головну команду становили головний командир та члени Головного військового штабу. Штаб ділився на сім управлінь: 1 - оперативне, 2 - розвідувальне, 3 - постачання, 4 - персональне, 5 - вишкільне, 6 - політичного виховання, 7 - військових інспекторів. Кожна Генеральна воєнна округа (ГВО) поділялася на воєнні округи (ВО). На поч. 1944 їх було в УПА-Північ - 3, УПА-Захід - 6, УПА-Схід - 2. У серпні 1944 УПА-Північ реформовано на 2 ВО, а УПА-Захід - на 4. УПА-Схід фактично припинила своє існування. Кожною ГВО і ВО керував командир та штаб на чолі з шефом штабу та штабними відділами. Основною бойовою одиницею УПА була сотня

(рота), яка об'єднувалася в курені (батальйони). Групи куренів утворювали загони (полки). Усі військові одиниці ВО становили групу (дивізію) з різною чисельністю - від 12 до 36 сотень. Групи однієї ГВО творили тактичну одиницю, рівну армійському корпусові. Як правило, сотня ділилася на три чоти, кожна чота - на три рої, а кожен рій - на дві ланки. Однак у деякі періоди сотні могли мати по чотири чоти, а чота - по чотири рої. Почет командира складався з політвиховника, бунчужного, представника Служби безпеки, санітара, зв'язкових, іноді - з представників військово-польової жандармерії та розвідників. Командир першої чоти автоматично ставав заступником командира сотні. Кожен курінь складався з 2-4 сотень. Командир куреня мав почет у складі шефа штабу (або ад'ютанта), політвиховника, бунчужного, капелана, лікаря та референта СБ.

У 1944 відбулася реорганізація УПА. Тактичними одиницями стали “бригади” (бл. 400 чол.). Бригада ділилася на загони, а ті - на відділи і підвідділи. Тактичні одиниці УПА ідентифікувалися за кодовими назвами, іменами історичних осіб, подій, загиблих бійців. Іноді вживалися шифри чи порядкові номери. Основу УПА складали піхотні підрозділи, хоча кожен ВО мав по 1-2 сотні кінноти, а також відділи важкої артилерії. Існують суперечливі дані про використання частинами УПА у бойових діях захоплених у противника танків і літаків. Найрозповсюдженою зброєю були автомати німецького виробництва (“Шмайсер” тощо), гвинтівки типу “Карабін”, пістолети-кулемети Шпагіна (ППШ) та ручні кулемети Дегтярьова.

Читати докладно: Петро Содоль: Організаційна структура УПА

В УПА було запроваджено традиційну систему рангів, базовану на Прусському статуті. Існували рядові ранги: стрілець і старший стрілець: підстаршинські: вістун, старший вістун, булавний, старший булавний; старшинські: хорунжий, поручник, сотник, майор, підполковник, полковник; генеральські: генерал-хорунжий, генерал-поручник, генерал-полковник (останні два звання ніколи не присвоювались). За час існування УПА лише тричі присвоювалися генеральські звання.

Одночасно існувала система функціональних призначень: ройовий, чотовий, сотенний, курінний, командир загону або тактичного відтинку, командир ВО чи групи, крайовий командир УПА, головний командир УПА.

Деякий час вживалася система нашивок для відзнак командирів. Ройовий носив одну прямокутну “шпалу”, чотовий - дві, сотенний - три, курінний - одну фауподібну нашивку, командир загону - дві, командир ВО (командир групи) - 3, крайовий командир - Тризуб і одну фауподібну нашивку, головний командир - Тризуб і дубовий листок. З приходом радянських військ та посиленням системи конспірації нашивки було ліквідовано.

Українська Повстанська Армія, як відомо, виникла без жодної підтримки держави, - це була винятково армія народу, що мусила сама себе забезпечувати зброєю, провіантом і матеріалами. З цієї причини майже до самого кінця не було повної уніформованості у її рядах. На ранніх етапах вояки взагалі не мали жодної уніформи і носили цивільне. В наступних роках УПА була здебільшого одягнена у німецькі однострої, які й залишилися основою упівської уніформи до самого кінця війни. Це пояснюється кількома причинами:

1. Присутність німецької армії
на українських теренах на етапі формування УПА.

2. Масовий перехід формувань
української поліції при німецькій армії до лав УПА.

3. Захоплення УПА німецьких
складів при відступі німців з України.

З німецьких одностроїв тоді відпорювалися усі відзнаки і відповідно нашивалися українські (див. мал. 2). Пізніше на підпільних фабриках мундири усіх армій перекроювалися під стандартну уніформу УПА - а саме френч з вилогами і накладними кишенями за німецьким взірцем (див. мал. 1). При цьому УПА використовувала однострої майже усіх армій, що брали участь у другій світовій, - траплялися польські, совєтські, голландські, литовські, чеські, словацькі, мадярські, італійські і навіть американські мундири. За головний убір правила переважно німецька пілотка, але вже наприкінці війни її замінили так званою петлюрівкою, або мазепинкою - кашкетом з вилогами.

Тоді ж було запроваджено і частково втілено проект уніформи УПА. Передбачалося ввести полотняну блузу кольору хакі, яка мала накладні кишені з бантовими складками та пристібні манжети з чорної матерії на рукавах. Старшинська блуза носилася поверх штанів, а підстаршинська - заправленою в штани, притому перша мала дві нагрудними та дві бічні кишені, друга - тільки нагрудні. Штани "комбінезовані" передбачалося шити з двома прорізними вертикальними кишенями з клапанами і з зав'язками на споді штанин. Головним убором мала правити польова пілотка з білого або чорного сукна з опуклою кокардою спереду та трикутною білою нашивкою з відповідним зображенням: наприклад, "голови тура", коли йшлося за уніформу для волинських підрозділів, зокрема для відділу "Тури" (див. мал. 2).


Мал. 2: Реконструкція однострою та відзнак УПА за проектом 1943-44 рр.		Мал. 3: Функційні відзнаки УПА (1944 р.)

УПА постійно відчувала брак кадрових офіцерів. Спочатку використовувалися на старшинських посадах старшини Армії УНР та Української Галицької Армії. Проте згодом через їхній вік було прийнято рішення частково демобілізувати, а частково використати для роботи у штабах. Використовувалися кадри, котрі пройшли вишкіл у бойовій референтурі ОУН чи на військових курсах ОУН у Кракові або Відні. У 1943 прийнято рішення створити школи (вишкільні сотні) для майбутніх старшин. Як правило, вишкіл у таких школах тривав чотири місяці. У липні-жовтні 1944 на теренах УПА-північ діяла школа “Дружинники” під командуванням поручника “Гориня”. У жовтні 1943 - січні 1944 на Волині діяла школа “Лісові чорти” під командуванням поручника Федора Польового (“Поля”). З наближенням радянських військ вишкільні курси було перенесено у Галичину. В Карпатах у лютому 1944 засновано школу “Олені”, яка дала два випуски: “Олені-1” та “Олені-2” (березень-жовтень 1944). Командував школою “Олені” поручник “Хмель”, а після його смерті - Ф.Польовий. Всього через вишкіл у трьох школах пройшло 700 майбутніх старшин. У 1943-44 підстаршинські школи існували і при деяких групах.

Головними виданнями УПА були журнали: “До зброї” (1943), “Повстанець” (1944-46), “Український перець” (1943-45), “Ідея і чин” (1942-46), “Осередок інформації і пропаганди” (1948-51). На окремих теренах друкувалися газети “За самостійну Україну” (1942), “Бюлетень” (1942), “Інформатор” (1942), журнали “Юнак”, (1943), “Вісті” (1943), газети “За Українську державу” (1944), “На чотах” (1946), “На зміну” (1946), “Молодий революціонер” (1948). Випускали свої друковані органи й окремі тактичні відділи: “Шлях перемоги” (Група “Говерля”), “Стрілецькі вісті” (Група “Буг”), “Лісовик” (Група “Сян”), “Чорний ліс” (Станіславський тактичний відтинок) тощо. Група “Говерля”, окрім того, видавала одноднівки “Чин зброї”, а група “Буг” -“Літопис УПА”. Виходило чимало брошур, підручників, листівок тощо. Усі видання УПА контролювалися (готувалися та проходили цензуру) у 6 відділах штабів різних рівнів. До найвизначніших підпільних публіцистів належали Я.Старух, Михайло Дяченко (“Марко Боєслав”), Яків Бусла (“Галина”), П.Полтава, О.Дяків та ін. Деякий час у Карпатах діяла підпільна радіостанція “Афродіта”, керівником якої був Я.Старух.

ПІДПІЛЬНІ ВИДАННЯ ОУН-УПА

Читати докладно: Петро Содоль: Список підпільних публікацій автори та редактори

В УПА в 1944 було введено спеціальні нагороди: Золотий Хрест Бойової заслуги - 1 і 2 ступенів, Срібний Хрест Бойової заслуги - 1 і 2 ступенів, Бронзовий Хрест бойової заслуги, відзначення в наказі Крайового військового штабу, похвала в наказі військової округи та вирізнення в наказі відділу. Членів теренової мережі ОУН, політвиховників, членів СБ та цивільних осіб нагороджували Золотим Хрестом заслуги, Срібним Хрестом заслуги, Бронзовим Хрестом заслуги. За поранення в бою нагороджували Срібною Зіркою, а за п'ять поранень - Золотою Зіркою. Нагороджені відзнаками отримували звання “лицар” - напр., “Лицар Золотого Хреста Бойової заслуги”. Металеві нагороди та нагрудні знаки з'явилися у 1951 і були виготовлені підпільно за проектом члена референтури пропаганди Н.Хасевича.

Зліва до права: Медаля УПА «За боротьбу в особливо важких умовинах»,
Золотий Хрест Заслуги, Золотий Хрест Бойової Заслуги І кл.

Питання про чисельність УПА залишається одним із найсуперечливіших в історії українського повстанського руху. Німецькі офіційні документи наводили цифру 100-200 тис. чол. на 1944. Ця оцінка часто зустрічається в працях істориків на Заході. Натомість совєтські джерела називали число бл. 90-100 тис. чол. Відповідно цю цифру можна зустріти у совєтській і пост-совєтській історіографії. Деякі дослідників вважають число 90 тис. сильно занижения, що підтверджують недавно оприлюднені секретні совєтські документи. За дан. НКВС УРСР, за період з лютого 1944 по 01.01.1946 внаслідок боротьби з УПА 103313 “бандитів” було убито, 110 тис. 785 - затримано, 15 тис. 959 - заарештовано, ще 50 тис. прийшло “з повинною”, що в загальному становить 280 тис чол. Врахувавши те, що в це число потрапили люди не причетні до діяльності УПА, все одно чисельність УПА була значно більша за 90 тис. чол. За найновішими підрахунками, за весь час збройної боротьби під час Другої світової війни і післявоєнний період через УПА й підпілля ОУН перейшло понад 400 тис. чол. - майже вдвічі більше, ніж через червоні партизанські загони.

Частина ІІІ з книги "Українська Повстанська Армія 1942-1952"

Глава 1 из книги "Повстанческая армия: тактика борьбы"

Петро Содоль: Список підпільних публікацій автори та редактори

Дмитро Вєдєнєєв: Військово-польова жандармерія - спеціальний орган УПА