ВОЛОДИМИР МОНОМАХ

Київське наслідство

Хоча «отчинне» право закріплене на зїзді в Любчі ніби промощувало шлях до київського стола синові Святополка Ярославові, але в тому випадку сталося зівсім інакше. Відчуваючи настрої серед князів і громадянства, Ярослав навіть не пробував посягати по Київ. Саміж кияни, що їм так вївся в печінки Святополк, вислали послів до Мономаха й запропонували йому сісти на київському столі. Мономах не приняв пропозиції зразу, але по короткому ваганню погодився. Його популярність як герою протиполовецьких походів і взагалі сила примусили мовчати навіть тих, що моглиб підняти до Києва не менше чи більше оправдані претенсії. Мовчали Святополковичі, не обзивалися й Святославичі, що мали погану славу половецьких союзників.

Вїзд Мономаха до Києва відбувся на пятий день по смерти Святополка. Йому назустріч вийшов митрополит Никифор з єпископами й усіми киянами і «всі були раді й ворохобня затихла».

Нераді були тільки ті, що вважали себе покривдженими. Найгрізнішим був Ярослав Святополкович, що сидів на Волині. Проти нього забезпечився Мономах союзом з його сусідами. Свого сина Романа одружив з дочкою Володаря Ростиславича, дочку свою Агафію видав за городенського князя Всеволода Давидовича. Рівночасно заключив Мономах союз з Святославичами, що й запевнило йому спокій та безпеченство перед можливими посягненнями Ярослава.

Але до боротьби з Ярославом Святополковичем всетаки прийшло. Не знаємо її безпосередньої причини, але бачимо Ярослава обложеного у Володимирі як піддається силам Мономаха. Правда, ця піддача була нещира і Ярослав безпосередньо по ній починає дальшу боротьбу з Мономахом. Для цього закликає собі мадярів а відтак поляків, а поки ті рішилися на щонебудь, Мономах зайняв Волинь і передав її свому синові Романові. По його смерти обняв Волинь другий Мономахович Андрій.

Смерть Ярослава Ярополковича

Хоч як сильно почував себе Мономах, Ярослав Ярополкович не давав за вигране. Зразу пробував вернути собі Волинь при допомозі поляків, але не пішов далі поза невдачну облогу Червна. Згодом, у 1123 р. він уже взяв собі до помочі не тільки поляків, а й угрів з їх королем Стефаном на чолі, чехів та Ростиславичів, що ставали ворогами кожного київського князя, як тільки він простягав руку по Волинь. Похід був поважний й заскочив Мономаха неприготованим. Почалася облога Володимира й невідома, як булаби скінчилася, колиб не смерть Ярослава, що погиб з руки двох поляків.

Була неділя й князь Ярослав з двома дружинниками їздив попід мури Володимира й насміхався з володимирців та Андрія Мономаховича, мовляв «це город мій, як не відчините й не вийдете до мене з поклоном, то завтра його візьму приступом». Коли Ярослав вертався яром до табору, два поляки вдарили на нього списами й смертельно поранили. Хто були напасники і з чиєї намови доконали душогубства, невідомо. На тому й закінчився похід зєдинених польсько-угорських і галицьких армій проти Мономаха, а літописець, що заєдно бере сторону сильнішого, записує з того приводу: «Володимир прославив Бога за таке чудо й допомогу»... В дійсності сталося тут не чудо, а звичайний, кримінальний злочин.

Становище Мономаха

Позбувшися найгрізнішого суперника, Мономах став безспірним паном щонайменше трьох четвертих українських земель, що ними володіли Володимир і Ярослав. Розсудливість, воєнне щастя, організаційний хист, підприємчивість, що він їх мав змогу виявити ще за життя батька, тепер, коли він став наймогутнішим із князів, віддали йому в руки ролю справжнього патріярха української землі. Більшість князів слухала його поволі, непокірних умів він до того приневолити. Не диво, що коли погиб Ярослав з руки насланих душегубців, то літописець, що передав тодішні настрої, не стає по стороні покривдженого Ярослава, але славить Мономаха, «бо він був смиренний і покладав свою надію в Бозі, а Ярослав був молодий і зі своїм дядьком поводився гордо й не покладав надії на Бога а на велику силу». Так і видно, що в громадянстві панували настрої старшинства київського стола.

Законодавство

Подібно як Ярослав Мудрий, так Володимир Мономах присвятив багато уваги законодавству, стараючися усунути або злагіднити надто вже різкі ненормальности суспільно-громадського життя. Особливу увагу присвятив він неймовірній лихві, що її розвели на Україні жиди й защо діждалися першого в нашій історії погрому. Крім цього взяв Мономах під опіку закону збанкрутованих купців і так зв. «закупів», себто людей, що були примушені відробляти позичені гроші. Взагалі у своїй законодатній діяльності старався Мономах облегчити долю тих, що з різних причин попали в залежність й до того часу були неполюдськи використовувані. Збереглася теж неперевірена вістка, що Мономах, коли не міг примусити жидів законними способами до людяної поведінки з своїми довжниками, остаточно прогнав їх з краю. Було ще їх тоді небагато й це не було так трудно зробити.

Закордонна політика

Відколи вдалося спільними силами князів приборкати половців, Мономах старався утримувати з ними сусідські звязки, а навіть посвоячився з ними, одруживши свого сина Андрія з внукою Туторхана. Звязки Мономаха з Візантією, не обмежувалися тільки до родинних звязків. Дочку свою він видав за претендента до візантійського престолу Льва Діогена. Колиж він в 1116 р. пішов підбивати собі Болгарію і погиб у поході, то Мономах, як його тесть, вислав у здобуті Львом Діогеном міста своїх посадників, а в слід за ними й війська, пробуючи піти слідами свого прадіда Святослава Завойовника й станути твердою ногою на Балкані. Але вдержати болгарські міста йому не вдалося й прийшлося наладнувати попсовані, з того приводу, взаємини з Візантією. Тісні звязки навязала тепер Україна з Угорщиною, що чимраз то більше цікавилася західньо-українською політикою. Дочка Мономаха Евфимія вийшла заміж за старого вже угорського короля Кольомана. Подружжя не було щасливе: старий король запідозрив молоду королеву в подружній зраді й відіслав її до батька. Тут вона привела сина Бориса, пізнішого претендента до угорського престолу. Назагал закордонна політика України часів Мономаха не була особливо жива — забагато було пильних справ у краю, і з половцями, які щойно наприкінці володіння Мономаха притихли.

Характеристика Мономаха

Помер Мономах 19 травня 1125 р. в 73 році життя. Прожив більш-менш стільки, що Ярослав Мудрий, але на великокняжому столі просидів (формально) тільки дванацять літ. Фактично, то на широкій арені української політики виринув він іще за життя свого батька й вже тоді виявив стільки енергії, що не було сумніву, що він, а не хто інший з князів стане в очах громадянства справжнім ідеалом князя-володаря. Літопис називає його «благовірним, христолюбивим, великим, чудним, святим і добрим». Але тими прикметами не вичерпується характеристика Мономаха так само, як мало що нам говорить про цього володаря, войовника й дипльомата похвала духовенства, мовляв він «любив митрополитів, єпископів та чорноризців». Це була прикмета всіх розумних князів, що хотіли забезпечитися проти опозиції з боку всевладного духовенства. Мономах, це була надто багатогранна особистість, щоби її можна охопити одним реченням чи сухим вичисленням прикмет, як це робить літопис. Куди краще характеризує себе сам Мономах у своїм «Поученню дітям», що є життєписом Мономаха, прибраним у дуже цікаву, приповідну форму.

«Поучення дітям»

Залишаючи своє «Поучення», Володимир Мономах не був надто оргінальним. Залишив його Ярослав, не полінувався зробити цього й Святослав Ярославич. Писав його Мономах «на санях», що треба розуміти «напередодні смерти», бо як відомо в ті часи возили в нас небіщиків на санях, чи зима чи літо. «Послухайте мене, коли не все, то прийміть бодай половину!» — починає Мономах навчальну частину свого поучення. І мов для пояснення своїх законодатних праць, говорить: «Не позволяйте сильним нищити слабих. Самі розсудіть справу вдовиці. Не вбивайте ні винного ні невинного, навіть коли заслужить на смерть, не губіть душі людини. Переїздючи по своїх землях, не позволяйте службі кривдити ні своїх ні чужих, ні в селах ні на полях — щоби вас не проклинали. Де пристанете, напійте й нагодуйте вбогого, особливож уважайте на чужинців, звідкіляб вони не прийшли, малий чи великий, чи в посольстві. Коли не можете їх чимнебудь обдарувати, то дайте їм їсти й пити, бо вони потім розносять про чоловіка славу чи неславу по всіх землях. Навідайте хворого, проведіть покійника, не минайте людини, не привітавшись й не сказавши їй доброго слова. Старих шануйте як батьків, молодих, як братів. Дома не лінуйтеся, але всього догляньте, не спускайтеся на суддю ані на молодшого дружинника, щоб не насміхалися ті, що приходять до вас ані з вашого дому, ані з вашого обіду. На війні не здавайтеся на воєводів, сторожі самі наладнуйте, а вночі, не забезпечивши вояків не лягайте спати й рано встаньте. Зброї не скидайте з себе швидко, не розглянувшися довкола, бо через неввагу людина гине несподівано. Любіть свої жінки, але не давайте їм влади над собою. Коли знаєте щось доброго, того не забувайте, колиж не знаєте, того навчіться».

Давши стільки гарних формою і змістом поучень, й виявивши себе неабияким письменником-афористом. Мономах оповідає про своє життя, вичисляє свої воєнні походи, працю при управі своїх земель та заходи, як забезпечити українську державу зверху й утривалити її лад у середині. Оповідає він не так для памяти потомности, як для прикладу й науки своїм наслідникам, що їм радить бути заєдно сміливими й не лякатися смерти ні на війні ні дома, бо мовляв нам призначено місце, де маємо вмерти й від того не спасе нас ніяка сила ані обережність.

Мстислав Мономахович

Другого дня по смерти Володимира Мономаха засів на київському престолі його син Мстислав. Претендентів на Київ тоді вже не було, а ті, що й малиб на київський престіл апетит, не мали сили, щоб його добути. До тогож Мстислав виявився гідним наслідником свого батька й свідомо та доцільно продовжував його політику. Подібно як Мономах, що вмів поставити решту князів у деяку вассальну залежність від себе (його славне «приходи, коли тебе покличу» та «у всьому слухатися», що ними кінчалася кожна умова Мономаха з приборканим князем) Мстислав утримує київський престіл на висоті, на якій поставив його Мономах; Літопис називає його «великим», як і батька, хвалить його за підтримування боротьби з половцями й взагалі признає його семилітнє володіння за один з світліших моментів минулого.

Сам Мстислав мав крім Києва ще Новгород і Смоленськ, а з його братів — Вячеслав княжив у Турові, Андрій у Володимирі, Ярополк у Переяславі, а Юрій у Ростові-Суздалі. При великій любови родини Мономаховичів, Мстислав був справжнім паном на Україні й був, каже Томашівський «останній київський князь, який підтримував щі традицію часів Ярослава, та якого імя мало так би сказати европейську стійність». Сам жонатий з шведською королівною, віддав дочки в Швецію, Данію та Візантію.

У Чернигові сидів, якийсь час, останній з Святославичів — Ярослав, поки не прогнав його звідтіля (1127) син Олега Святославича Всеволод. Припадок хотів, що одного й тогож року (1124) померли оба Ростиславичі — Василько й Володар, залишаючи по двох сині при чому Володаревичі — Володимир і Ростислав почали боротьбу за наслідство. Переможцем з боротьби вийшов остаточно Володимир Володаревич, прозваний Володимирком, що й був справжнім творцем великого й сильного галицького князівства.

Про саму боротьбу знаємо небагато. Сварка почалася поміж Володаревичами, Володимиром і Ростиславом, за яким станули Мстиславі і сини Василька. Володимир закликав собі угрів, але коли вони не прийшли на час, Володимир мусів піти на переговори, що відбулися в Щирці. Переговори не довели до нічого й боротьба тривала далі, але остаточно Ростислав утримався таки при своїй перемиській волости.

В 1127 р. рушив Мстислав з великими силами («чотирма дорогами») проти полоцьких князів, що пробували відвоювати собі Минську волость. Зразу примусив їх до покори, але коли згодом вони знову почали бунтуватися проти нього, й насилати на нього половців, він піч шов на них походом удруге (1130) й виарештувавши пятьох полоцьких князів, вислав їх на заслання до Царгороду. Цілу Білорусь приєднав Мстислав до Києва й це був останній акт «збирання земель». Крі» щасливих походів на половців, Мстислав ходив на ятвягів та на Литву, але ці походи не мали більшої політичної ваги.

Мстислав був останнім з київських князів, яким вдалося утримав ти ідею одноцільности української держави, та які спіраючися на праві старшинства, вміли бути справжніми патріярхами для решти княжих родів. Правда, й по ньому трапляються талановиті та енергічні і князі, що пробують піти слідами Володимира й Ярослава, але це здебільша не вдається, а що найважніше, осередком притяганий перестає вже бути мати українських городів Київ.

Ярополк Мономахович

Помер Мстислав 15 квітня 1132 р. й передав князівство й свою родину в опіку брата Ярополка, що княжив у Переяславі. Кияни, які любили й шанували Мстислава, вволили його волю, післали по Ярополкі й він засів на київському престолі два дні по смерти брата.