Тарас ШЕВЧЕНКО
N. N.
Сонце заходить, гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люде, що одпочинуть, А я дивлюся... і серцем лину В
темний садочок на Україну. Лину я, лину, думу гадаю, І ніби серце
одпочиває. Чорніє поле, і гай, і гори, На синє небо виходить зоря.
Ой зоре! зоре! — і сльози кануть. Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають На небі синім? Чи забувають? Коли
забули, бодай заснули, Про мою доленьку щоб і не чули.
[Друга половина 1847, Орська
кріпость] |