Тарас ШЕВЧЕНКО
***
І станом гнучим, і красою Пренепорочно-молодою Старії очі
веселю. Дивлюся іноді, дивлюсь, І чудно, мов перед святою,
Перед тобою помолюсь. І жаль мені, старому, стане Твоєї божої
краси. Де з нею дінешся єси? Хто коло тебе в світі стане
Святим хранителем твоїм? І хто заступить? хто укриє Од зла
людського в час лихий? Хто серце чистеє нагріє Огнем любові, хто
такий? Ти сирота, нема нікого, Опріче праведного бога. Молися
ж, серце, помолюсь І я з тобою. Щось пророче Мені вже зазирає в
очі, І я вже богу не молюсь, Уже й на тебе не дивлюсь. Мені
приснилось: ти вже мати, Не в оксамиті, не в палатах Твоє голоднеє
дитя... І в'янеш ти, а дні летять, Несуть все добре за собою,
Уже й надію понесли, А ти осталась на землі Одна-однісінька; з
тобою Єдинеє добро було — Твоє дитя, поки росло, В колодочки
поки вбивалось. Оперилось, і ти осталась, Стара і немощяа. Людей,
Людей неприязних благаєш І Христа ради простягаєш Коло
зачинених дверей Старії руки.
Отак я іноді тобою, Тобою, серце, молодою, Старії очі веселю.
Дивлюся іноді, дивлюсь На стан твій гнучий, і за тебе Тихенько
богу помолюсь. Молися й ти, з святого неба На тебе, серце, не
зійшла Твоя і доля і недоля.
[Перша половина 1850, Оренбург] |