Тарас ШЕВЧЕНКО
***
Заросли шляхи тернами На тую країну, Мабуть, я її навіки,
Навіки покинув. Мабуть, мені не вернутись Ніколи додому?
Мабуть, мені доведеться Читати самому Оці думи? Боже милий!
Тяжко мені жити! Маю серце широкеє — Ні з ким поділити! Не
дав єси мені долі, Молодої долі! Не давав єси ніколи, Ніколи!
ніколи! Не дав серця молодого З тим серцем дівочим Поєднати!
Минулися Мої дні і ночі Без радості, молодії! Так собі минули
На чужині. Не найшлося З ким серцем ділитись, А тепер не маю
навіть З ким поговорити! Тяжко мені, боже милий, Носити самому
Оці думи. І не ділить Ні з ким,— і нікому Не сказать святого
слова, І душу убогу Не радовать, і не корить Чоловіка злого,
І умерти!.. О господи! Дай мені хоч глянуть На народ отой
убитий, На тую Украйну!
[Перша половина 1849, Косарал] |